Чому мова є носієм нематеріальної культурної спадщини?

Клод Аль-Хажаль, Надзвичайний і Повноважний Посол Лівану в Україні читає вірш Тараса Шевченка

outlook.com.ua

Посли іноземних держав разом склали картину з пазлів – портрет митця із рядків «Заповіту» різними мовами

outlook.com.ua

Проект «Нас єднає Шевченкове слово»

outlook.com.ua

Мовний код нації

Збереження, вивчення та розвиток культури неможливі без вивчення мовного коду нації, ролі мови як форми самовираження культури та засобу її формування.

Саме мова визначає етнічну належність носіїв культури, є важливим чинником національного розвитку. Вона є носієм нематеріальної спадщини кожного народу, адже відображає етнокультурні, психологічні й міфологічні уявлення та переживання.

Тому мову внесено до затвердженої у 2003 році Конвенції ЮНЕСКО із захисту нематеріальної культурної спадщини. 

Олександр Потебня (1835-1891) – український мовознавець, фольклорист, етнограф, філософ

У лінгвістичному світі актуальними залишаються ідеї В. фон Гумбольдта, Е. Бенвеніста й О. Потебні (які стверджували, що мова є передусім духовною сутністю, внутрішнім світом людини, неповторним витвором етносу), набуваючи гостроти через потребу привернення уваги до проблеми мовної асиміляції, утисків, яких зазнає українська мова століттями.

Архетипи, культурно вагомі концепти як коди нації зафіксовані в ментально-мовній свідомості носіїв, дозволяють зберігати й транслювати елементи, які фіксують інформацію для наступних поколінь, формуючи етнічну єдність та ідентифікацію.

Саме мова зберігає культурно вагому національну інформацію та є ключем до розуміння «народної психології» (термін за О. Потебнею).

Мова як динамічна система

Народні костюми

Мова є динамічною системою, частини якої перебувають у постійному русі, зміні та розвитку. Процес її становлення й удосконалення ніколи не припиняється, водночас вона зберігає ознаки стабільності, цілісності. Зовнішні чинники, міжкультурна взаємодія можуть впливати позитивно, збагачуючи мову, проте не завжди такий вплив є опосередкованим, його можуть здійснювати з метою знищення національної ідентифікації.

Мова – не тільки як один з інструментів категоризації та концептуалізації, а й загалом інтелектуального осягнення дійсності – відображає ознаки формування, розвитку нації, особливості мислення й адаптації до зовнішнього середовища: географічного, кліматичного, історичного, релігійного тощо.

Саме тому що це природній субстрат культури, що є інструментом ментального впорядкування світу, засобом фіксації етнічного світосприйняття й оптимізації міжкультурної взаємодії, його намагаються знищити першим під час політики примусової асиміляції. 

Асиміляція української мови

Пам'ятна дошка, присвячена «Емському указові», встановлена у місті  Бад-Емс  на будинку «Haus Vier Türme»

Мовну асиміляцію визначено в енциклопедичному дискурсі як втрату «своєї мови особою, етнічною групою чи народом і перехід на мову іншого народу, а також втрата мовою своїх оригінальних рис під впливом мови панівної нації». У Російській імперії, традиції якої успадкував СРСР, усну й письмову українську мову було заборонено. Від часу приєднання України до Росії (1654 рік) та до падіння імперії (1917 рік) видано багато указів, циркулярів, актів із різними формами заборони української мови. Їхня хронологія – це кілька сторінок, за якими цілі епохи лінгвоциду, розстріляні династії, закатовані людські долі. 

Українська мова досі перебуває під тиском русифікації через столітню асиміляцію й сучасну політичну ситуацію. Значний негативний вплив на мову спричинила не лише зовнішня заборона, а й внутрішня асиміляція структури мови (Ю. Шевельов): заборона оригінальних українських слів та синтаксичних конструкцій і впровадження замість них наближених до російських, ба більше – повна їхня заміна. 

Розвиток будь-якої сфери в Україні неможливий без національного відродження культури, основою якого є розвиток української мови. Політика мовної асиміляції впливає на деморалізацію національної свідомості, зменшення кількості активних носіїв української мови на своїх територіях, відлучення їх від української духовності, історії, перетворення на осіб без національного коріння, байдужих до держави, матеріальної та нематеріальної спадщини нації, її самобутності.

Перші друкарські верстати для виготовлення книг. Музей книги і друкарства (м. Острог, Рівненська обл.)

Валуєвський циркуяр (1863 р.)

Вишите видання "Кобзар" з текстами та ілюстраціями (м. Острог, Рівненська обл.)

Мови в Україні, які під перебувають загрозою зникнення

Мапа 1871 року, яка вказує на те, що українці зі своєю рідною мовою займали території, значно більші за сучасні державні кордони

Cучасне видання драми-феєрії “Лісова пісня” Лесі Українки

Вважаючи мову можливістю зберігати культурне різноманіття, нематеріальною цінністю, у 2009 році ЮНЕСКО презентувала електронну версію «Атласу мов світу, що знаходяться під загрозою зникнення», до якої увійшло 2473 мови, стан яких варіюється за шістьма категоріями – від «благополучних» до «вимерлих».

Фігурують у переліках «під загрозою зникнення» і мови етнічних груп України, зокрема:

• гагаузька, якою розмовляють приблизно 150 тисяч жителів Молдови та України;
• східнословацька – користуються українці та словаки;
• русинська – поширена серед  групи українців у Закарпатській області;
• мова, що зникає, – ногайська, якою володіють кримські татари.

Оскільки у мові відображаються процеси формування культури, її соціальні різновиди і міжнародні зв’язки, мовний матеріал є незамінним джерелом для вивчення культурного розвитку народу, це справжній дух нації, результат неповторності етносу. Тому мова є найбільшою цінністю кожного народу.