- Автентичні смаки України
- Нематеріальна спадщина
-
Елементи нематеріальної спадщини
- Оперні театри
- Дерев’яні церкви
- Музеї просто неба
- Про проект
- Youtube
UaEn
Створено за підтримки
Google Україна
Автор
Олена СоболєваЕтнолог, старший науковий співробітник Науково-дослідного інституту українознавства МОН України. Голова Громадської організації «Центр прикладної антропології». Член Національної спілки краєзнавців України.
Бортництво – це традиційний вид народних промислів, лісова форма пасічництва. Для добування меду бортники спершу утримували бджіл у природних або штучних дуплах дерев, пізніше – у спеціально виготовлених колодних вуликах, які підвішувалися до лісових дерев або розташовувалися в садибах.
Історія розвитку бортницького промислу сягає часів Київської Русі. Виробництво меду та воску згадується у літописах та записках середньовічних географів. Кодекс законів “Руська Правда” містить відомості про штрафи за порушення бортної межі, за знищення бортів і бортних дерев.
У часи давньої Русі, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої мед та віск споживали, продавали, сплачували ними податки. Бортництво регламентувалося звичаєвим правом й зумовило появу особливих соціальних категорій населення, а також ремісничих спеціальностей (бортники, пасічники, воскобійники, медовари, свічкарі). Як масовий вид селянського промислу на Поліссі бортництво існувало ще в 40-50-х рр. XIX ст. Бортники створили специфічні прилади і пристосування, які без істотних змін, під різними назвами або в різних варіантах були відомі на півночі України, на території Білорусі, у Польщі та Литві. Бортництво можна вважати спільною слов’яно-балтською історико-культурною спадщиною. Бортницька термінологія в цих народів подібна, що може свідчити про кількатисячолітню історію промислу.
На території України бортництво було розвинене у низці регіонів: на Поділлі, у Карпатах, на Полтавщині, на Поліссі. Проте на більшості територій воно ще у ХІХ столітті було витіснене сучаснішими формами бджільництва.
бортницький промисел у ХХ – на початку ХХІ століття
Значення в системі господарських практик бортництво (як вид традиційного промислу) зберігало до другої чверті ХХ століття в Поліському регіоні. До призупинення бортного промислу на Поліссі призвели меліоративні роботи радянських часів, внаслідок яких осушувалися та заростали лісом болотяні прогалини з великими масивами медоносних рослин (насамперед вересу). Проте в деяких поліських селах досі займаються цим промислом. Так, дослідники зафіксували бортні дерева майже в кожному селі північної частини Рокитнівського району Рівненської області (села Глинне, Познань, Вежиця та інші).
У Поліському регіоні сьогодні працюють близько 100 спадкових бортників. У більшості сіл бортництвом займаються лише окремі родини. В деяких селах (наприклад, Купелі) бортницький промисел представлений ширше.
Сьогодні ареал поширення бортництва охоплює Зарічнянський, Володимирецький, Дубровицький, Сарненський, Березнівський, Рокитнівський райони Рівненської області та Овруцький, Ємільчинський, Олевський райони Житомирської області.
«Шумить та й гуде, пчолина матка йде»
Традиційно бортництво було заняттям чоловіків. Воно передавалося у спадок по чоловічій лінії разом із бортями та пасіками. Так утворювалися династії спадкових бджолярів. Праця бортника полягала на виготовленні вуликів у стовбурах дерев або використання природніх отворів в деревах на висоті від 4-х до 15 метрів над землею. Видовбували отвори в деревах, коли там оселялися бджоли, слідкували, щоб рій не замерз взимку, діставали мед та інші продукти бджільництва два рази в рік — навесні та восени, лишаючи бджолиній сім’ї третину меду на зимівлю.
На півночі Полісся борті, як правило, встановлювали в кронах високих дерев, здебільшого сосон. Для цього обирали дерево, не дуже затінене іншими рослинами і захищене від вітрів. На півдні Полісся борті найчастіше тримали в межах садиби. Поліські пасічники з давніх часів розводили особливу місцеву породу бджіл, що мала назву слєпотні. Ця порода вважалася витривалою і стійкою до хвороб.
Вулики традиційно виготовляли з колод різних дерев (дуба, сосни, липи, вільхи). Для цього видовбували внутрішню частину колоди. Бортницький інструментарій зберіг давні форми та типи інструментів для обробки деревини, для підняття на дерево вуликів та пристрої, які використовували для підйому на дерево — шкіряна або конопляна (корпив’яна) мотузка. На дерево бджоляр підіймався за допомогою плетених зі шкіри канатів або конопляних шнурів (лезиво, жень) довжиною 25-30 метрів. До мотузки кріпилася лавка (сідало), на якій сидів пасічник, та крюк. Мед пасічник складав у спеціальну коробку – лазбень. Пізніше до дерев почали приставляти драбини. Для обкурювання бджіл використовували курель – гілку дерева (крушини), на одному кінці якої закріплювали дерев'яні скалки. У своїй роботі бджолярі також використовували бортне колесо, яким витягували важкі колоди на дерева. Часто знаряддя праці бортника (крюк, лавка дошки-довжі, що закривали вхід до вуликів) були прикрашені геометричними різьбленими орнаментами.
та бортницький річний календар
Бортництво мало значний вплив на духовну культуру Полісся. Продукти бджільництва використовувалися в багатьох ритуалах родинних та календарних обрядів. З бортництвом пов’язана професійна термінологія, прозові та поетичні фольклорні тексти— пісні (веснянки, колядки, щедрівки, весільні), магічні замовляння, перекази. Виготовленням нових вуликів зазвичай займалися восени та взимку, за цей час деревина мала підсохнути. Навесні проводилася чистка старих вуликів, зазвичай це робилося після свята Теплого Олекси або Благовіщення. За поведінкою бджіл пасічники могли визначати погоду. Наприклад, якщо бджоли рано вилітали з вулика, очікували теплої весни. Бортники брали мед із вуликів лише один раз на рік – восени. Як правило, стільники з медом вирізали до половини та залишали бджолам їжу на зиму. Після завершення збору меду пасічники починали підготовку бортів та бджіл до зимівлі. Цей процес тривав від Семена (14 вересня) до Другої Пречистої (21 вересня), а у північних районах навіть до Покрови. За цей час вулики утеплювали, накладали глицю від шкідників (мишей та куниць).
В народі вважалося, що пасічники мали особливі магічні знання. Перед початком роботи пасічник мив руки, молився і тільки тоді ліз на дерево. Кожна династія спадкових бджолярів мала свої замовляння, якими вони захищали бджолині сім’ї. Щоб у промислі щастило, перший освячений на Спаса мед роздавали дітям.
Ворожили на медовий урожай під час важливих календарних свят, зокрема під час Різдва та Багатої Вілії (Багатої куті). Під час різдвяних свят колядники співали бортнику особливих величальних пісень. 30 квітня 2018 року бортництво як традиційний промисел було включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини.
Пане-господару, мі ж тебе не мінаєм,
З святим Рожеством поздоровляєм.
Вставай з постелі, одкривай двері,
Застилай столи, все брусовіє,
Клади калачі з ярой пшениці,
Да вийді во двор, да поглянь в свой двор –
А в твойом двору шуміть да гуде,
Запис І. Несен в с. Сарновичі Житомирської області
Шуміть да гуде, пчолина матка йде,
Пчолина матка йде, три ройкі веде,
Три ройкі веде да й научає:
«Несіте, дітки, щіриє медкі,
А я, старая, жовтиє воскі.
Щириє медкі – пану господару,
Жовтиє воскі – Богу на полу».
Запис І. Несен в с. Сарновичі Житомирської області
Віримо, що на нашому сайті Ви знайшли багато нового і цікавого, а, можливо, й стали справжнім експертом та готові передавати знання і традиції українського народу. Щоб упевнитися в цьому, радимо пройти тест.
Фото Олексій Нагорнюк ©
Історичні згадки про бортництво