Традиція декоративного розпису села Самчики

Самчиківський розпис (або самчиківка) як вид українського декоративно-ужиткового мистецтва зародився  наприкінці XIX – на початку XX ст. у селі Самчики Старокостянтинівського району Хмельницької області й поширився південно-східною Волинню, на межі з Поділлям.

Майстер-клас В. Раковського

Народний майстер із села Самчики, член Національної спілки майстрів народного мистецтва Віктор Раковський за роботою

Фантастичні орнаменти Самчиків

Талановиті майстрині на замовлення розписували будинки неповторними візерунками. Розмальовані фантастичними орнаментами з квітів хати вважались оберегами. Малюнки на стінах були візитівкою кожної гарної господині, до них придивлялись парубки, якщо в хаті підростала не засватана дівчина. Ще в середині минулого століття можна було побачити цей розпис у Самчиках. З часом таких розписів ставало дедалі менше. Після Другої світової війни традиція розписування хат занепала й була майже втрачена. Нове життя самчиківки розпочалося зі знахідки в 70-х роках XX ст. у селах Северини та Самчики художниками-аматорами Олександром Пажимським та Геннадієм Раковським кількох хат і скрині, розмальованих візерунками. Відтоді місцеві художники заснованої Олександром Пажимським  народної студії «Факел» (пізніше — «Просвіт») почали розвивати цей розпис як станковий, зберігаючи його традиційні елементи та розробляючи нові власні сюжети.

Сюжети самчиківського розпису

Робота О. Пажимського «Гончарики»

Розпис зупинки для транспорту під час здійснення проекту арт-село

Особливість самчиківського розпису полягає саме в сюжетності. Йдеться про сюжети з колядок, щедрівок, з української народної творчості, казок тощо. Розпис схожий на гобеленовий, виконується великим зубчастим малюнком з активним заповненням площини крупними масивними елементами, які членуються за допомогою контрастних або супідрядних кольорів. Йому притаманний мотив вигнутого пера, зубчастого листя, язички пелюсток квітів, враження недбалості у вигнутих лініях візерунків, що є своєрідними складниками художньої мови майстрів самчиківки.

Основна тематика цього розпису – рослинні мотиви у найрізноманітніших їх інтерпретаціях. Кожен орнамент мав свою назву, за якою його одразу можна було розпізнати. Найчастіше в роботах авторів самчиківського розпису зустрічаються барвінок, соняхи, рожа, колоски, маки, дзвоники, ягідки, бруньки, калина, гілочки. На малюнках квіти зі знайомих і звичних раптом стають казковими, фантастичними рослинами, набувають неперевершеного українського колориту.

Одним з найулюбленіших і найпоширеніших орнаментів є зображення вазону як символу світобудови, «дерева життя», як його розуміли в давнину наші предки. Це казкове дерево, в основі якого може бути писанка як символ початку роду або жолуді, з яких дерево проростає. Стовбур дерева символізує продовження життя та роду. Біля нього чи у кроні дерева часто зображують пташок, які є невід’ємними супутниками життя. Так рослинний орнамент органічно переплітається у розпису з елементами світу тварин. 

Сакральний сенс колірної гами

Міністр культури України (2014 – 2019) Євген Нищук теж долучився до народження дива самчиківського розпису

Робота В. Раковського «Сива давнина»

У «Книзі єдності» зявився самчиківський розпис. За роботою В. Раковський, С. Касьянов, О. Пажимський

Колірна гама самчиківського розпису також має сакральний сенс. У ній завжди є один об’єднувальний колір: зазвичай темний відтінок, який вирізнятиметься з-поміж інших. Часто використовується саме чорний колір — він розділяє два кольори, що містяться на картині поруч, та створює глибину. Червоний, синій,  зелений, жовтий – головні кольори, що складають основу розпису. Додатково використовується також коричнева, рожева, фіолетова фарби. 

Як тло для своїх робіт частіше за все майстри  використовують білий колір – символ чистоти, непорочності, краси, молодості та радості. Навіть якщо орнамент малюють на сірому, чорному або підсиненому тлі, білий обов’язково додають у основний орнамент – квіти, листя, тощо. Сам візерунок переважно виконують червоним кольором, що символізує повноту життя, енергію свободу. Чорний додається для підкреслення орнаменту та підсилення інших кольорів.

Самчиківський розпис у своїй основі має площинний орнамент. Тобто кольори накладаються площинами (кольоровими плямами), але об’ємності немає. До його сюжету входить елементи, кількість яких не перевищує семи. Найчастіше малюють найбільш універсальних птахів – курку, півня, соловейка, гуску, лелеку, сороку, голуба, лебедів. Зустрічаються також і зображення тварин, які завжди були найбільше пов’язані з життям та побутом людей (собаки, коти, коні, лисиці, зайці, білочки). Застосовують художники також і елементи, ширше притаманні писанкарству. Це стилізовані лапки, ріжки, кучері, хрест, смужки, зірочки, кривульки, крапки. Автори Самчиківського розпису додають до своїх робіт також і зображення людей, переважно козаків або гарних українок. Композиція орнаменту завжди чітка, складається з низу, середини, верхівки та завершення. Знизу розміщуються крупні елементи, які до верху малюнку стають все більш дрібними. Саме така будова робить завершену картину найбільш доступною і зрозумілою для сприйняття.

Невтрачена традиція

Таємницями професійної майстерності з вихованцями козацького табору ділиться краєзнавець, етнограф, історик і художник Олександр Пажимський

Майстер самчиківського розпису Михайло Юзвук на урочистому відкритті виставки «Самчиківський розпис – диво Хмельниччини»

Митці-носії самчиківської традиції розписують хати в селі, малюють картини, вчать майбутніх майстрів цій техніці та всіляко її популяризують. Традиційними матеріалами, які беруть майстри для своїх виробів, є паперові, деревяні та гіпсові поверхні; рами – з дерева, соломи або кори. В роботі використовують акрилові фарби та гуаш. При використанні гуаші готові роботи після висихання покривають лаком, який майстри виготовляють за власним рецептом. Спершу олівцем малюють ескіз. Після того наноситься фарба: так позначаються кольори, які будуть на картині. Основними фарбами наносять колір — від світлого до темного. Художник продумує сюжетну композицію: героїв малюнку та елементи, що їх оточують.

У Самчиках функціонує дитяча художня школа традиційного народного мистецтва, постійно проводяться майстер-класи для усіх категорій населення, організовуються пересувні виставки, одна з яких охопила Наддніпрянщину, Полісся, Слобожанщину, Запоріжжя, Приазов’я та Причорномор’я. У жовтні 2018 р. в Києві було презентовано проєкт «Нове Життя Самчиківського Розпису», реалізований за підтримки Українського культурного фонду в межах партнерства Мистецької ініціативи «UAMAZE» та Хмельницького обласного науково-методичного центру культури і мистецтв.

Орнамент самчиківського розпису можна побачити на керамічних виробах, одязі, листівках, плакатах, календарях. Розпис, що спочатку використовувався для оздоблення будинків і інтер’єрів, перебрався в інші сфери та отримав нове життя. Сергій Касьянов разом із колегами розписує стіни будинків не лише вдома. Часом їх запрошують за кордон, здебільшого у Польщу та Чехію. Там самчиківський розпис користується попитом.

Наказом Міністерства культури України від 4 липня 2019 року №510 «Традиція декоративного розпису села Самчики» включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.