Створено за підтримки

Google Україна

Нематеріальна спадщина

Усні традиції та форми вираження

Український героїчний епос – думи

Думи належать до наймолодших епосів народів світу. «Ровесниками» українських дум були узбецький «Алпамиш», киргизький «Манас», калмицький «Джангар».

Детальніше

Духовне самозбереження нації

Ірина Матяш Автор

Кожна дитина, ще не вміючи писати й читати, чує від батьків, бабусі й дідуся колискові пісні, казки й легенди, шукає відповіді на загадки, вчить на зимові свята колядки й щедрівки, дізнається про величні події національної історії, промовляє рідною мовою перші слова. Так ми ще несвідомо прилучаємося до усної традиції свого народу, яка забезпечує передавання інформації про його світоглядні, етичні та естетичні погляди, соціальний досвід з покоління до покоління через художнє відображення дійсності (життя, праці, боротьби народу в різні історичні часи) у словесно-музичних, хореографічних і драматичних формах колективної народної творчості. У такий спосіб здавна забезпечувалося духовне самозбереження кожної нації. 

Що таке усна традиція?

Сучасні інтерпретації усної традиції
Сучасні інтерпретації усної традиції

Усна традиція українського народу відображена в фольклорі та рідній мові як носієві нематеріальної культурної спадщини. Українська мова складає підґрунтя формування культури і водночас є її формою самовираження.  Через опанування фольклору лежить шлях до усвідомлення особливостей культури нашого народу. В буквальному перекладі «фольклор» означає – народна мудрість, і ширше – як усе, що створює народ: усні твори, обряди та звичаї, танці, музику, ігри, декоративно-прикладне мистецтво, народні ремесла, народну архітектуру.

Ухвалені Генеральною конференцією ООН 15 листопада 1989 року рекомендації щодо збереження фольклору визначали фольклор як частину спільної спадщини людства і могутній засіб зближення народів, вказали на крихкий характер і небезпеку зникнення та визначили необхідність збереженості усних традицій.   

Стара традиція… має шанси стояти десятками тисяч літ і переносити на безкінечні хронологічні віддалі відгомони життя, світогляду і творчості

(Михайло Грушевський)

Як виник фольклор?

Сучасне відтворення календарної обрядовості с. Немиринці Житомирської обл.
Сучасне відтворення календарної обрядовості с. Немиринці Житомирської обл.

Фольклор виник з міфу (витвору колективної фантазії первісної людини у її прагненні пояснити світ, явища і процеси, які у ньому відбуваються, принципи світобудови, людського і природного буття) й обряду (сукупності магічних дій, в яких втілюються які-небудь міфологічні чи релігійні уявлення або побутові традиції) та ритуалу – порядку обрядових дій під час здійснення
якого-небудь обряду, що складали його зовнішнє оформлення.

Спочатку зміст міфу, обряду (ритуалу), культу того чи іншого бога був священним (сакральним). Обряд був своєрідним інсценуванням міфу, а міф, в свою чергу, – словесною оболонкою обряду, його тлумаченням.  Сакральними знаннями володіли переважно старійшини, жерці. Розповідати культові міфи непосвяченим, особливо представникам іншого роду чи племені, суворо заборонялося. Не дозволялося розкривати й сакральний зміст ритуалу (обряду). Така заборона називалася «табу». Існували табу на розповідь міфу, на дію, що могла завдати шкоди духу чи богу, на певні слова. Іноді порушення табу на розповідь міфу або присутність невтаємничених на обряді могла стати причиною смерті винуватця. З плином часу міф і обряд втрачав свій таємничий священний сенс. Порушення табу перестало каратися смертю. Коли міфи узялися розповідати всім, оповідачі почали користуватися мовними прикрасами, намагаючись зацікавити слухачів яскравою вигадкою. На основі міфів і обрядів виникли обрядова і необрядова поезія, легенда, байка, епічна поема тощо.


Чому народна творчість «усна»?

Бандурист Самійло Яшний. Малюнок О. Сластіона
Борис Харитонов (1934 – 2018 ) – український актор театру і кіно

Від писемної (книжної) літератури фольклор відрізняється тим, що автори усних народних творів невідомі, а твори до певного часу (загалом письму не більше 6-7 тис. років, а слов’янська азбука (кирилиця) виникла в IX ст.) існували лише в усній формі. В усній традиції інформація передавалася по пам’яті, оповідачеві залишався простір для імпровізації, слово органічно поєднувалося з інтонацією, жестами, мімікою, мелодією.

У колективній творчості кожен новий митець користувався готовим надбанням, «напрацюванням» інших митців, але  вносив свої поправки, доповнення, перекомпоновував текст. Внаслідок усного відтворення текстів розповідачем, його імпровізації під час виконання твору виникали численні варіанти одного й того самого тексту. Проте всі зміни все-таки обмежувалися традицією і спиралися на неї, що забезпечувало стійкість різних жанрів усної творчості, особливостями якої залишалися усність, колективний характер, анонімність, варіантність.

В усній народній творчості зазвичай виокремлюють три типи: поетичний (пісенна творчість: обрядові пісні, історичні пісні й думи, колискові), прозовий (казки, легенди, перекази, усні оповідки, анекдоти), драматичний (п’єси, сценки для народного театру, вертеп).


Найдавніший жанр фольклору

Сучасне відтворення календарної обрядовості с. Немиринці Житомирської обл.
Сучасне відтворення календарної обрядовості с. Немиринці Житомирської обл.

З неподільної єдності міфу й обряду виник найдавніший жанр фольклору – обрядова поезія. Прикметною рисою цього жанру є зображення (імітування) трудових процесів, злиття слова з рухами. Полювання, бій, повсякденний побут, любовні переживання були темами обрядових пісень, хороводів та ігор, у яких стисло, начебто у мініатюрі, відтворювалося життя. На відміну від магічних дій, обрядів, від яких чекали конкретних  результатів впливу на природу, у фольклорній обрядовій поезії наголос перенесено на метафоричність та певний розважальний елемент. Оскільки обряди супроводжувалися піснями, танцями, іграми, то пісні, які співалися під час обрядів, називають обрядовими. Найважливіші серед них – колядки, щедрівки, веснянки, обжинкові. Вони виконувалися під час календарних обрядів. До усної традиції належить і гра на традиційних музичних інструментах.

 

Міфологічні образи збереглися в дитячому фольклорі: колискових, забавлянках, закличках, лічилках, скоромовках. З міфами пов'язані зокрема улюблені образи колискових пісень: голуби, мишка, котик. Голуб – символ душі, значно пізніше запозичений християнством. Давня людина вважала, що під час сну душа мандрує іншими світами (верхнім – небесним і нижнім – підземним) переважно у вигляді птаха. Кіт же, навпаки, пов'язаний з підземним світом. З часом значення цих образів змінилося: вони стали символізувати лагідне ставлення дорослих до дитини, любов і ніжність. Багато колискових починається або закінчується подовженими голосними (а-а-а, у-у-у тощо). Так відганяли злих духів, що могли нашкодити дитині. 

 


Героїчний епос українського народу

Устим Кармалюк

Історичні події знайшли відображення в історичних ліро-епічних творах: піснях та думах. Історичним пісням  притаманний розвиток сюжету навколо реальних історичних героїв, відсутність надприродних сил, відтворення героїзму народу в боротьбі проти соціального і національного гніту. Історичні пісні, як і думи, виникли в  ХV-ХVІ столітті, в них оспівуються подвиги Максима Залізняка, Устима Кармалюка, запорізького козацтва. Для поетики історичних пісень характерна гіперболізація, націлена на підкреслення виняткових фізичних і моральних якостей героїв.


 


Дитячий фольклор

До епічних жанрів фольклору належить казка. Це переважно прозове оповідання сталої форми про вигадані, фантастичні пригоди героїв. Казка виникла поряд із епосом, коли міф почав втрачати своє таємниче значення і розповідатися для розваги. Казки відображають уявлення народу про щастя, високі  моральні та естетичні ідеали, про любов до прекрасного й героїчного, його віру в добро і правду. У казці увага зосереджується на долі конкретної людини, і найчастіше – людини простої. Казковий герой вступає у двобій зі злими силами не за волею богів і не лише задля народного добробуту – він піклується  і про себе і про своїх рідних, здобуває для себе чарівні речі.

Перевірте свої знання!

Віримо, що на нашому сайті Ви знайшли багато нового і цікавого, а, можливо, й стали справжнім експертом та готові передавати знання і традиції українського народу. Щоб упевнитися в цьому, радимо пройти тест.

Хочете знати більше? Радимо ознайомитися

  1. Думи як особливий жанр фольклору
  2. Феномен музично-інструментальної культури українців
  3. Чому мова є носієм нематеріальної культурної спадщини?

Посилання та література

  1. Грушевський М. Історія української літератури: В 6 Т. 9 кн. Т. І. / Упоряд. В. В. Яременко; Авт. передм. П. П. Кононенко. Приміт. Л. Ф. Дунаєвської. К.: Либідь, 1993.  392 с. («Літературні пам’ятки України»).
  2. Електронна бібліотека «Культура України» [Електронний ресурс] / Нац. парлам. б-ка України. URL: http://elib.nplu.org/
  3. Електронний архів українського фольклору [Електронний ресурс] / Лабораторія фольклористичних досліджень.   URL: https://folklore-archive.org.ua/
  4. Українська душа: зб. наук. праць / відп. ред. В. Храмова. К. : Фенікс, 1992. 128 c.
  5. Данилюк А. Г. Шляхами України: етногр. нарис. Львів : Світ, 2003. 254, [1] c.: іл.

На цій сторінці використано матеріали з фондів Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького, що перебувають і відкритому доступі http://artmuseum.sumy.ua/pro-muzej/tekst1.html та фото Павла Хоменського.