Створено за підтримки

Google Україна

Аутентична Україна
Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки

Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки

Осередок гончарства на Вінниччині

Миски майстрині Валентини Живко

Два сусідніх села на Вінниччині – Бубнівка й Новоселівка Гайсинського району – відомі далеко за межами України як осередки гончарства. Їхню давню спеціалізацію засвідчує й колишня назва Новоселівки – Гончарівка. Села розташовані на протилежних берегах річки Соб, лівої притоки Південного Бугу.   

Гончарний промисел існував тут з ХVІІ століття. За наказом графа Станіслава Потоцького, власника  цих земель, з Умані у село було завезено близько 30 гончарів. Першими бубнівськими майстрами були Арехта Гончар і його син Семен. «Батьком» бубнівського гончарного мистецтва вважають Андрія Гончара (1823-1926), який юнаком втік від поміщика в Гайсин і у тамтешнього гончара Сили Жерденівського навчився робити полив’яний розписний посуд. Згодом повернувся у Бубнівку, виготовляв кераміку, розписував вироби лише трьома кольорами: чорним, білим та зеленим.


Світова слава Бубнівки 

Миска братів Герасименків з експозиції музею гончарства с.Новоселівка Гайсинського р-ну Вінницької обл.
Миски братів Герасименків з експозиції музею гончарства с.Новоселівка Гайсинського р-ну Вінницької обл.

Традиція орнаментального розпису бубнівської кераміки сформувалася в середині ХІХ століття завдяки гончару Агафону Герасименку та його синам Якиму і Якову. Бубнівчани переповідають, що Агафон за кілька прийомів робив такий посуд, що туди могла поміститися дитина. А брати Яким і Яків Герасименки стали найвідомішими гончарами Бубнівки за всю її історію. Вони працювали завжди разом − один творив форму виробу на гончарному крузі, а другий її розписував.

Таке виготовлення гончарних виробів було властиве й іншим родинам. Чоловіки виготовляли форму, а розписували переважно жінки. 

У 1920-х роках членами осередку були 28 гончарських родин, тоді тут і відбувався розквіт гончарства. У 1935 році братів Герасименків запросили в Києво-Печерську лавру, де була створена творча майстерня. Через два роки їхні вироби потрапили на Всеукраїнську виставку і почали мандрувати світом, побували в Монреалі, Москві, Парижі, Лондоні, Нью-Йорку.


Що виготовляли та як розписували 

Бубнівська кераміка з фондів ВОЦНТ

Місцеві гончарі традиційно виготовляли горщики, баньки, гладущики, великі горшки «для оказій», миски; іграшки – «баранчики» (фото виробів з фондів ВОЦНТ), «коники», «півники», «гусочки», «баришні», «москалі». Характерні для бубнівської кераміки ліплені фігурки тварин і пташок на покришках дзбанків, ринок. В ангобному розписі бубнівської мальованої кераміки, крім смуг, цяток, рисок, «кривульок», концентричних ліній, рядів крапочок, є також рослинні мотиви (квіти, «сосонки», гілочки, «косиці»).

Особливо славилися бубнівські миски й тарелі коричневої поливи, прикрашені квітковими орнаментами з гронами винограду. Жовтогарячі керамічні вироби орнаментувалися переважно темно-зеленим, коричневим, білим, рідше блакитним і сірим кольорами. Використовувались техніки ріжкування та фляндрівки. Раніше для нанесення кольору на виріб використовували коров’ячий ріг, а зараз користуються звичайною медичною спринцівкою. Сам же розпис робиться колючкою з гілки акації. 

Майстер-клас з розпису бубнівської тарілки з елементами фляндрівки проводить майстриня Шпак Тетяна. Відео зняв та змонтував Вінницький палац дітей та юнацтва ім. Л. Ратушної. Керівник гуртка «Кераміка та гончарство» Діденко М. В.

Ролик демонструє техніку традиційного бубнівського розпису у виконанні заслуженого майстра народної творчості Тетяни Шпак (с. Бубнівка Гайсинський район).

 


Бубнівка сьогодні 

Музей-садиба Братів Герасименків
Майстр Шпак Т. Світлина з фондів ВОЦНТ

Побачити експозицію бубнівської кераміки можна на обласних, регіональних, всеукраїнських  виставках, пленерах, а також у Музеї-садибі братів Герасименків у с. Новоселівка Гайсинського району Вінницької області.

Нині бубнівськими гончарами − майстрами унікальної традиції орнаментального розпису бубнівської кераміки  є лише чотири жінки пенсійного віку: заслужені майстрині народної творчості Фросина Міщенко (1926, племінниця гончарів – братів Герасименків) та Тетяна Шпак (1947), гончарі Валентина Живко (1950) та Тетяна Дмитренко (1957). Декілька тисяч їхніх виробів побутують не тільки в Україні, а й у Канаді, Чехії, Словаччині, Туреччині, Китаї тощо.

Але поряд зі славою майстрів-керамістів гостро постає проблема продовження традиції бубнівського гончарного розпису молодими послідовниками. Тому в травні 2018 року традицію орнаментального розпису бубнівської кераміки було включено до Національного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України, що передбачає здійснення  заходів з її охорони Вінницьким ОЦНТ та Вінницьким осередком Національної спілки майстрів народного мистецтва України.

 

Мистецтво одного села. Бубнівська кераміка с. Новоселівка Гайсинський район. Інтерв’ю з заслуженими майстринями народної творчості Фросиною Міщенко та Тетяною Шпак. Майстер-клас гончарства від Фросини Міщенко. Екскурсія бубнівським музеєм гончарства.
Відео знято за підтримки Вінницького обласного центру народної творчості

Перевірте свої знання!

Віримо, що на нашому сайті Ви знайшли багато нового і цікавого, а, можливо, й стали справжнім експертом та готові передавати знання і традиції українського народу. Щоб упевнитися в цьому, радимо пройти тест.

Хочете знати більше? Радимо ознайомитися

  1. Мельничук Л. Гончарство Поділля в другій половині ХІХ – ХХ століттях: історико-етнографічне дослідження. К. : УНІСЕРВ., 2004. 349 с.
  2. Мельничук Л., Мельничук І. Вдовцов М. Бубнівська кераміка. Вінниця : Держ. обл. вид-во «Вінниця», 1999. 81 с.
  3. Мельничук Л., Мельничук І. Історія бубнівського гончарного промислу на Поділлі // Українська керамологія: Національний науковий щорічник. Опішне: Українське народознавство, 2001. Т. 1. С. 54-63.
  4. Оленін А. Унікальну кераміку з Вінниччини розписують коров’ячим рогом та колючкою акації. Культура 28 липня 2018 року. сайт: URL: http://vlasno.info/kultura/item/25593-unikalnu-keramiku-z-vinnychchyny-ro
  5. Титаренко В. Бути чи не бути бубнівському гончарству? // Світлиця. 2017. № 2. С. 23-25: кол. фотогр.

На цій сторінці використано матеріали та світлини Вінницького обласного центру народної творчості, Рукописного фонду навчально-наукової лабораторії з етнології Поділля при кафедрі історії та культури України  Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, фото авторства